22.10.2012
Селяни без землі. Пересічні парадокси сучасності Количество просмотров: 2782
Узаконені дії великих підприємств залишають без землі і джерел існування маленькі села всупереч законам людяності
За тобою, як за стіною
Колись, у часи УРСР, с. Павлополь було частиною великого і квітучого колгоспу "Авангард". Люди працювали, пісень співали, одружувались, дітей народжували. Та все рано чи пізно закінчується, Союз не став виключенням. В перші роки становлення України як незалежної держави колгосп було доведено майже до повного банкрутства. Селяни зовсім розгубились: "Що тепер робити? Будуть ділити землю чи ні? На яких умовах? А як візьмешся до фермерської праці, то що там за податки? Чи потягнеш сам ціле господарство?".
Втішно, що на світі завжди знайдуться добрі люди. І до Павлополя вони завітали зимовим січневим днем 1993-го року в образі членів президії заводу ім. Ілліча. Керівництво приїхало для того, щоб погодитися приєднати до себе колгосп "Авангард", а це, хочу підкреслити площу, 3532,8 га землі. Селяни - як робітники, так і пенсіонери - не зволікали, оскільки сусідні радгоспи "Городній" і "Орловське" були вже приєднані до комбінату. Сусіди не жалілися ні на умови праці, ні на заробітну платню.
Декілька разів я перечитую Протокол спільних зборів "Авангарду". Люди дещо насторожено знову і знову запитують у керівництва комбінату про робочі місця ("Взимку велика незайнятість людей, немає роботи, як тут бути?", "Куди підуть працювати наші діти після закінчення СільПТУ?", "Скільки людей звільнено (маються на увазі звільнення у радгоспах "Городній" і "Орловське") і за що?". Члени президії відповідають, що все буде добре: робота для всій бажаючих знайдеться у будь-який сезон, діти підуть працювати у агропромислове господарство, яке через декілька років буде організоване, а звільнити можуть тільки через крадіжки і пияцтво. Що ж, непогано. Але селяни мають запитання стосовно тих, хто вже віддав своє життя колгоспу: "Що будуть мати пенсіонери?". У відповідь керівництво запевняє - все, що мають пенсіонери комбінату Ілліча, будуть мати колгоспні пенсіонери. Присутні задоволені почутим, вони хочуть приєднання до комбінату - настали важкі роки, самостійно їм не втриматись, а гуртом, як кажуть, і батька легше бити, звісно треба ставати частиною великого господарства.
Стільки меду! Не гірчить? Та є трохи… Президія комбінату звертається до людей з такою пропозицією: вся земля буде розпайована між селянами, і той, хто хоче працювати самостійно, може забирати пай, підіймати вітрила і у вільне плавання, але бажаючі працювати у комбінаті повинні віддати свою землю, без права отримати її назад у разі звільнення або виходу на пенсію. За таким сценарієм колгосп спочатку повинен пережити перетворення на сільгоспідприємство. Таким чином, новоутворені аграрні підприємці отримають акт на володіння землею, але втратять право на користування нею. Селяни на такі умови згодні. Як взятися за самостійне господарювання, вони не знають, їм легше чесно працювати і отримувати платню.
Цілком повіривши обіцянкам, спільне зібрання колгоспників вирішило, що праця на комбінаті - запорука стабільності, і постановило: "Враховуючи бажання трудових колективів і колгоспних пенсіонерів, а також працівників торгівлі, вчителів та інших просити генерального директора комбіната завода ім. Ілліча тов. Бойко В.С. вважати колгосп "Авангард" складовою частиною агроцеха ім. Ілліча.
Голосували: (інші данні до протоколу не занесені)
за: 334 люд.".
Акції підприємства закінчилися акціями протесту
334 "за". А скільки було присутніх на зібранні? 188 чоловік. Якесь магічне подвоєння відбулося під час голосування. Випадкова чи навмисна помилка?
Діючий сільський голова Сергій Вікторович Шапкін розповів мені, що ніхто не мав намірів нахабно дурити колгоспників, і землю селяни віддали в обмін на акції. Ну, це вже інша справа. Акції - це ж гарантії! За акції можна гроші отримати, можна на політику комбінату впливати.
Сергій Шапкін розповідає: "Наші люди отримали акції, але зараз вони про це чомусь не кажуть. Про те, що дехто ці акції отримав і давно продав. Остання вартість акцій тих, хто має нормальний стаж, складала від 60 до 100 тисяч гривень. Я знаю людей, які машини, квартири купували в місті за ці кошти. Якщо бути чесним і справедливим, треба сказати: "Ми стали акціонерами комбінату". Це не менше ніж пай, чи не так? Неможливо мати і землю, і акції".
Жителі Павлополя підтверджують, що акції були і їх вони продавали. Але не на базарі з ними стояли. Прийшов представник від Ілліча і сказав, що комбінату загрожує небезпека, що він може опинитися у ворожих руках. Якщо це станеться, селяни втратять роботу. Є тільки один вихід: всі, хто має акції, продадуть їх надійним людям, які забезпечать спокій і стабільність. За першого продажу ціна сягала 0,25 копійок за одну акцію. Потім було ще декілька хвиль купівель-продаж, і останні продавці продали свої акції за дійсно пристойні гроші.
Коли селяни продавали акції за копійки, вони не бунтували, адже їх цілковито задовольняла праця на комбінаті ім. Ілліча. Їм давали путівки до санаторіїв, допомагали у вирішенні проблем здоров’я і освіти. Нарікати мешканці почали тоді, коли соціальна політика комбінату разюче змінилася: почалися звільнення, подорожчали ціни на сільгосппродукцію, про медичну допомогу і путівки можна було забути.
Селяни почали звертатися до різних інстанцій з проханням повернути їм їхню землю і з’ясували, що ці 3532,8 га знаходяться в постійному користуванні комбінату ім. Ілліча. Право постійного користування землею - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Таку форму володіння колишні колгоспники вважають незаконною. Жителі села розказали мені, що вони неодноразово у відповідь на свої запити отримували інформацію про правомірність такого розкладу, або ж обіцянки розглянути їх скарги. А зверталися селяни до всіх гілок влади - від сільського голови до президента країни. Правда, до суду не зверталися, аргументуючи це тим, що жителі сусідньго села Толоковка подавали документи до суду, але це не дало жодного результату. Також один з членів ініціативної групи Юрій Мельник відзнача, що ніхто з маріупольських юристів не бажає братися за цю справу і доводити її до судового розгляду.
Повернути велику землю
Вже близько 6 років жителі Павлополя намагаються довести своє право на гідне життя - знову і знову пишуть заяви, прохання. Поки що марно. Навіть мітингували 24 вересня 2012 року біля Донецької обласної державної адміністрації, але до них ніхто не вийшов.
- Справа у тому, що куди б ми не зверталися , нам кажуть: "Це ж була воля колгоспників. Ви самі побажали увійти до комбінату. Так, ми побажали, - ділиться Валентина Коротченко, мешканка Павлополя. - Все це в протоколі відображено. Але того, що через 20 років нас виженуть з комбінату, і ми не будемо його працівниками, ніде в документах не має. Ані в нашому протоколі загального зібрання, ані в наказі по комбінату немає того, що ми через 20 років повинні піти. Якщо б нам про це одразу сказали, ми б на таких умовах туди не пішли.
У села великі проблеми: немає питної води, їдальні, клуб зачинено, немає двірника для громадських місць, дороги розбиті, на роботу мешканці їздять до Маріуполя. Більшість проблем пов’язані з відсутністю коштів у сільському бюджеті. Наразі комбінат Ілліча сплачує за 3555 га податок у розмірі 22,3 грн. за 1 га на рік, хоча середній розмір оренди землі у Новоазовському районі складає 470 грн. за га. Сільський голова Сергій Шапкін каже, що робить все можливе для покращення життєвих умов та вирішення земельного питання, але жителі Павлополя йому не вірять, підозрюють за ним власний інтерес у цій справі. Селяни хочуть, щоб їм повернули землю і дозволили вирішувати самостійно її подальшу долю, вони впевнені, що зможуть дати їй раду. Дехто з мешканців висловлює бажання здавати землю в оренду на власних умовах, хтось мріє про фермерство, але ніхто не хоче тієї бідності, яка оточує Павлополь сьогодні.
Незалежний експерт - юрист Владислав Сергієнко - відмічає: "По суті, якщо це був колгосп, земля мала бути розпайована між працівниками колгоспу. Це була загальноприйнята практика, коли землі колгоспу розпайовувалися між працівниками колгоспу. А право постійного користування, хоч і не є формою власності, проте повернути назад його буде дуже важко".
Дайана БАНДА.
Студентка ДонНУ. » все новости |